Писемна творчість

ТВОРИ, КАЗКИ, ВІРШІ ТА ЗАГАДКИ

УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Краєвиди довкілля

Одного чудового осіннього дня ми з мамою ходили за грибами.

Ліс знаходився на положистому схилі великого горба. Ми вийшли з лісу і піднялися на його вершину. Перед нами відкрився чудовий краєвид.

Біля підніжжя гори текла невеличка річка, а за річкою росли берізки, що утворювали два гайки. А далі виднівся яр.

 Ми побували і в яру. Там налякали зайчика, що сховався за кущем. А ще побачили нору лисиці. Вона вибрала яр для свого житла.

Я ніколи не замислювалась над тим, чи гарні краєвиди мого краю. А тепер зрозуміла, що вони прекрасні.

Осінній день

І знов підійшов наступний осінній вечір. Перевірив своє „майно”, Земля зібралася спати. Раптом вона відчула холод, який з кожною секундою все більше пронизував її.

Почав йти сніг. Такий білий, легкий, вільний. Земля ловила сніжинки, які були надзвичайно красиві.

Земля заснула. Вона ще ніколи не спала так солодко. А які сни снилися їй! Але у своїх зимових снах Земля бачила теплі літні дні, в яких би Сонечко зігрівало її та бавило.

Історія Кленового Листочка

  Кленовий Листочок, злетівши з дерева, здивувався з того, що на землі спокійно.

Угорі, на гілці, його весь час шарпав вітер, та й дерево інколи розгойдувалося дуже сильно.

„Я наче колишній моряк на березі”, - сумовито подумав Листок і  згорів від вогника садівника.

Подорож маленьких павучків

В кінці бабиного літа двоє маленьких павучків Пунтик і Грицик вирішили помандрувати на тоненькій павутинці.

Легенький вітерець ніс їхню павутинку через поле. Там вони побачили жука-оленя, який сидів на соломині. Він ледве не впав від заздрощів, що павучків хоч і без крил, але добре летять в повітрі.

А вітерець ніс павучків в напрямку села. Сільський горобець, побачивши павучків, оторопів. Та недовго думаючи, хотів схопити їх і проковтнути, бо був дуже голодний. Але вітерець миттю підхопив павутинку з Пунтиком і Грициком і поніс все вище і вище, швидше і швидше.

І ось раптом сильний поштовх. Що це? Виявляється, що павутинка зачепилася за гілку дерева. Павучки до того часу вже зголодніли, бо мандрують з самого ранку. Злізши з своєї павутинки, павучки почали плести свою павутинку-сітку, якою вони змогли б собі наловити комах для обіду. Але жодна муха, жоден комарик або жучок не потрапили в пастку.

І тоді павучки зрозуміли, що надворі вже та пора, коли комахи залягають в зимову сплячку. Пунтик і Грицик спустилися вниз по корі дерева, знайшли собі щілинку, скрутилися в ній маленькими клубочками і заснули там до весни.   

Про що розмовляють листочки восени

В осінньому парку було багато дерев. Біля великого старого дуба стояла тоненька берізка. Листя з неї зривалося і падало під ноги людям, які гуляли в парку. А на дубі було ще багато листочків. І хоча дув вітерець, вони міцно трималися за свої гілки.

Стоячи під ними, чуєш, як вони шелестять, ніби розмовляють між собою.

Один березовий листочок каже другому: „А я не хочу ще падати на землю, щоб мене топтали ногами. Я мабуть зачеплюсь за дубову гілочку та й буду з ними довго триматися”.

А другий відповідає: „Скільки ти б не тримався, але і дубове листячко теж облетить, тільки трошки пізніше. На все свій час. Та ти не сумуй, коли ми вкриємо землю, їй буде тепліше, а коли перегниємо, з нас буде добриво, яке дуже потрібно землі”.

Розмова ластівки з синичкою

Настала осінь. Сонечко світило мало. Листя  стало опадати з дерев. Дні покоротшали, повітря стало холодним.

Під дахом, біля свого гніздечка сиділа ластівка. Вона вже зібралася в далеку путь, до теплих країв, але бажала ще востаннє попрощатися з своєю оселею.

Побачивши ластівку, підлетіла синичка й запитала:

     - Ластівко, чому ти така сумна?

-         Я відлітаю звідси і мені дуже шкода залишати ці місця, свою домівку, своїх друзів.

-         Так залишайся з нами. Я, наприклад, нікуди не полечу, буду зимувати тут.

-         А що ти будеш їсти, коли сніг вкриє землю і ніде знайти насіннячко?

-         Люди нам допомагають, роблять годівниці. А там можна знайти і крихти хліба, і шматочки сала, і різне насіннячко. Вже якось перезимуємо, ластівко, залишайся.

-         Ні, синичко, моя їжа – це комахи, а вони зараз вже поховалися і сплять. Без харчування я загину, тому мені треба летіти туди, де тепло і є їжа.

-         Ну тоді прощавай, ластівко, щасливо тобі, зустрінемося навесні.

-         Прощавай, синичко! – сказала ластівка і полетіла від свого гніздечка.

Розмова дерев

Якось запитала береза в осики:

-         Чого так тремтять твої листочки?

-         Ми боїмося злітати з дерева, боїмося холоду, морозу, - відповіли вони.

-         А нам не страшно. Нас берізка виростила, ми веселили її ціле літо, а тепер вкриємо землю, щоб коріння не змерзло від морозу.

Раптом подув вітер, позривав листочки і закрутив їх у повітрі. А коли вони опустились на землю, утворився гарний осінній килим.

Річка сумує за літом

Пролетіло золоте літечко, настали холоди. Річка почала сумувати за теплим літом. Їй стало дуже сумно, що вона залишилась одна після бурхливого літа.

Побачила береза, що річка засумувала і завела з нею розмову:

-         Чому ти, річечко, сумуєш? – запитала берізка.

  -   А як же мені не сумувати? Пролетіло тепле літечко і настали холоди. Я дуже сумую за дітлахами, які щодня приходили купатися, за звірами, які приходили попити прохолодної водиці, за співом пташок. А зараз я залишилась сама.

Про що мріє береза

Настала осінь. Стали холодні дні. Сонечко не так гріє, як влітку.

Засумувала маленька берізка. Не хоче прощатися вона із сонечком, лагідним вітерцем, веселим співом пташок, із своїми зеленими листочками.

Одного разу наснився їй сон, що стоїть вона зелена, світить сонце, співають пташки, а на зелені листочки падають білі пухнасті сніжинки. Їй весело і зовсім не холодно.

Про що розмовляють листочки восени

Настала золота осінь. З дерев опали майже всі листочки. Лежать вони на землі і розмовляють між собою:

-         Як швидко тільки пролетіло літечко!

-         Гарно як було нам на нашій березі!

-         Сонечко нас гріло, дощик поливав, птахи сідали на нашу берізку і розмовляли з нами.

-         Люди нами милувалися. А тепер лежимо ми на землі, всі по нас ходять і ніхто нами не цікавиться.

-         Хотілося б нам знов опинитися на нашій любій березі. Але нічого не зробиш, скоро випаде біла пухова перина і вкриє нас, щоб нам було тепло.

-         А навесні виростуть нові наші брати і сестри. Як жаль, що нас вже не буде!

Звірі восени

Бігла собі лісом лисичка. Дивиться, а на високому дереві білочка щось клопочеться. Лисиці цікаво стало, вона зупинилась і почала спостерігати за білочкою. А потім й питає:

-         Білочко, а чого це ти така заклопотана?

-         А як же, до зими готуюсь! – відповіла білочка. – Роботи в мене багато: і дупло утеплити треба, і їжі запасти на всю зиму. А ти що, лисичко, не готуєшся до зими?

-         Та я і взимку мишку собі спіймаю. А ось зараз стараюсь  наїстись, щоб жиру більше запасти. –відповіла лисичка.

Тут зайчик вибіг та й говорить:

-         Оце дивлюсь я на тебе, білочко, яка ж ти працьовита. А я, як і лисичка, буду взимку собі їжу шукати, а зараз краще ще пострибаю, доки снігу нема.

                    Побажання

Бажаю лісу спокою і тиші,

Пташиних співів,

Посмішок людських.

Нехай завжди обходить його лихо,

А в людях бачить тільки друзів він!

                     Білочка-господиня

Білка гарна господиня.

Все у неї до ладу:

І горішки, і гриби,

Горобина і боби.

                       Як береться до роботи,

                       Все виходить на „ура”.

                       А хатинка вся аж сяє.

                       Ось ця білочка яка!

      ***

З півдня вітер прилетів.

Хмари темні приніс він.

Дощ калюжі поналив,

Чобітки на нас надів.

                 Про що мріяла берізка восени

Листячко своє знімаю

Й до весни я засинаю.

Сни побачу любі, милі.

Влітку поділюся ними.

ЗАГАДКИ

Весною біла,

Літом зелена,

Восени жовта,

Зимою смачна.     (Груша)

Що за дерево із золотими солодкими лампочками?       (Груша)